Яскравий політичний лідер, який усе своє життя віддав служінню Батьківщини.
Спогади Маккейна – це роздуми про власну долю, про буремне залаштункове життя Конгресу, про військові операції, в яких брали участь США, про цінності демократичного світу, які він відстоював. Книга - чудовий аналіз геополітичних процесів, що сьогодні змінюють світ.
Але Маккейн був не тільки видатним політиком. Він назавжди залишився справжнім солдатом. Його розповідь про перебування у полоні - лише епізод у книзі, але без усвідомлення важливості цих спогадів для самого Маккейна не можливо усвідоми всю велич його духу. Сьогодні подібні історії є реаліями українських бранців на Донбасі, які ризикуючи життям, так саме вшановують жовто-блакитний стяг України у застінках російських окупантів:
«…У 1971 році солдати Північного В’єтнаму перевели нас із одиночних камер у великі кімнати, які вміщували 30-40 осіб. Чоловіка, якого помістили в мою камеру, звали Майк Крістіан. Він народився у бідній сім’ї в містечку Сельма, штат Алабама. До тринадцяти років у Майка навіть не було взуття. У сімнадцять він був зарахований на службу у ВМС США, а пізніше отримав звання, ставши старшим лейтенантом авіації. У 1967 році Майків літак збили, а його самого полонили. Майк був щиро вдячний можливостям, які ця країна й наші військові надають людям, що хочуть працювати й досягти успіху.
Дещо послабивши поводження з полоненими, в’єтнамці дозволили нам отримувати посилки від рідних. У пакунках були хустинки, шарфи та іншій одяг. Майк дістав собі шматок білої і червоної тканини, а з бамбуку зробив голку. За кілька місяців він зшив американський прапор на вивороті своєї сорочки.
Щодня в обід, коли нам давали миску супу, ми вішали Майкову сорочку на стіну й присягали на вірність американському прапору.
Одного дня в’єтнамці обшукали камери, знайшли сорочку з прапором на вивороті й забрали її. Увечорі вони повернулися, відчинили двері й покликали Майка Крістіана. Той вийшов. В’єтнамці зачинили за Майком двері і, щоб ми всі розуміли своє місце, били нашого побратима кількох наступних годин, а тоді відчинили двері й кинули його назад до камери.
Він мав жахливий вигляд. Ми намагалися втішити Майка й подбати про нього так, як тільки могли. Посередині нашої камери стояла бетонна плита, на якій усі спали, а в кутках були чотири лампочки. Коли стало тихо, я вирішив лягти спати. Щойно влігся, глянув у кут кімнати. Там, сидячи під тьмяним світлом, з білою та червоною тканиною, а також бамбуковою голкою в руках, з опухлими від побоїв очима, мій товариш, Майк Крістіан, шив новий американський прапор на новій сорочці…».