Беззаперечно, територіальний спір обох країн має свою давню історію, в якому не маю жодного бажання бути суддею. Однак, факти говорять самі за себе - Росія з 2017 року наполегливо працювала, аби помститися вірменському народу за його спробу позбутися «братньої опіки» та стати частиною цивілізованого європейського світу (аналогії з Україною очевидні). Цинічна роль Росії у минулорічному конфлікті була достатньо докладно висвітлена рівно рік потому в матеріалі УЦАБ «Россия – главный бенефициар войны в Нагорном Карабахе». 

Стаття КП мала усі шанси поповнити кошик дезінформаційного сміття, яке не варто уваги, аби не два моменти. По-перше, яскрава відповідь Стешину від спікера Національних Зборів Вірменії Алена Сімоняна: «Вірменське суспільство має розуміння, що Росія здала Карабах». Ці слова – перше відкрите визнання зухвалості Москви по відношенню до народу Вірменії з вуст національного політика такого рівня, причому зроблене у публічній площині. Сміливе і чесне, без оглядки на чисельну проросійську 5-ту колонну в Єревані, яка сьогодні рветься до влади в країні за підтримки брехливої російської пропаганди (і знову аналогії з Україною очевидні). Маю надію, що це зізнання запустить у вірменському суспільстві процес осмислення підступності Кремля у взаємовідносинах з Єреваном. 

Але чи готове сьогодні вірменське суспільство до цієї правди? Чи готово воно сприймати таку правду, яка може чіпляти його національну гординю? Правду про так званих «вірменських добровольцях з Донбасу», яких Єреван марно чекав у найзапекліші дні боїв у Нагірному Карабаху, які насправді є військовими злочинцями на кошторисі спецслужб РФ? І саме в цьому другий цікавий аспект статті «Комсомольської правди».

Журналіст Стешин відверто маніпулює, коли пише, що «поток армянских добровольцев в Карабах не пошел из-за того, что накануне Ереван принял закон о наемничестве». Ці слова - майже пряме цитування заяви так званого «председателя союза добровольцев Донбасса», а за сумісництвом – генерал-майора ФСБ Олександра Бородая від 20 жовтня минулого року. Брехня «Комсомольської правди» легко викривається. У жовтні минулого року Єреван лише офіційно приєднався до Міжнародної конвенції ООН 1989 року «Про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців» (до речі, РФ вже 30 років відмовляється від її ратифікації). І це при тому, що кримінальна відповідальність за найманство закріплена у статті 395 Кримінального кодексу (КК) Республіки Вірменія ще у далекому 2003 році. Тому, не було ніякої нової законотворчості, тільки ратифікація. 

Далі. Навіть діюча редакція статті жодним чином не заважала «потоку армянских добровольцев в Карабах». В умовах збройного конфлікту в Нагірному Карабаху термін «найманець» на громадян Вірменії взагалі не поширюється, адже так виписано у КК цієї країни. Та головне, стаття про найманство у Вірменії «не працює», так само, як і в Україні. Нажаль, але офіційний Єреван з 2014 року скрізь пальці споглядає за власними громадянами, включаючи осіб з подвійним громадянством Вірменії та РФ, а також представників вірменської діаспори, яких масово вербує ФСБ для участі у бойових діях на території інших країн. Жодна така особа і досі не притягнута до кримінальної відповідальності, більш того – жоден навіть ніколи не затримувався вірменськими правоохоронцями, хоча прізвища понад ста з них містяться у відкритій базі сайту «Миротворець». 

[ оригінальне зображення ]

[ оригінальне зображення ]

Є усі підстави констатувати, що «потік» до Нагорного Карабаху російських бойовиків з числа громадян Вірменії та представників вірменської діаспори зупинив зовсім не страх перед Законом своєї Батьківщини. Безумовно, якусь роль у придушенні «патріотичного імпульсу» (або кіплінгівського «голосу крові») відіграло розбещення найманців грошима, які російські спецслужби щедро платять за виконання злочинних наказів Кремля у таємничих війнах по всьому світу. От тільки оплачувати участь у бойових діях у Нагорному Карабаху на боці Вірменії ФСБ точно не збиралась. Більш цього, саме офіцери цієї спецслужби на чолі із Бородаєм поставили заслон на шляху «потоку добровольців з Донбасу» до лав вірменських військових підрозділів, залякуючи охочих кримінальною відповідальністю за найманство, але - за законами Росії. Саме про це свідчить накопичений УЦАБ масив даних про членів ПВК «Вагнер», у т.ч. коментарі самих бойовиків у соціальних мережах. Москва свідомо позбавила Єреван допомоги, адже це було однією із складових її плану з примушення вірменського народу схилитися на колінах перед «старшим братом». 

Визнання зухвалості Росії є лише першим кроком до відновлення вірменської національної гідності. Другий - не менш важкий, але не менш важливий: притягнення до кримінальної відповідальності тих представників свого народу, які вірою та правдою служать спецслужбам РФ, у т.ч. вірменських найманців в Україні, Сирії, Судані, Лівії та інших країнах. Хай це буде заочне засудження, але воно має бути публічним. Чи готовий Єреван до цього?