На пленарному засіданні «Російського енергетичного тижня-2021» (14 жовтня 2021 року) він послав відповідний меседж Заходу, фактично не приховуючи справжньої мети своїх дій. Зокрема, він окреслив основні начебто перестороги РФ у питанні транзиту природного газу через територію України: «відбір газу з транзиту», «ненадійність української газотранспортної системи», «націоналізація газу нерезидентів, що перебуває в підземних сховищах» та «чинний обсяг транзиту більший за зобов`язання за контрактом».

Цим Кремль показав, що єдиною альтернативою для доставки російського газу в ЄС є якнайшвидша сертифікація та введення в експлуатацію «Північного Потоку-2». На думку Путіна, сприяти поступливості Європи в цьому питання має факт відмови від замовлень РФ на прокачку газу через українську ГТС в листопаді та порожні європейські газосховища напередодні зимових морозів. 

Водночас поряд з репутаційними втратами України від таких заяв Путіна існує ймовірність, що під тиском цих кроків «Газпрому» може бути порушений статус України як незмінного та безпечного партнера у питанні постачання газу, а також відбутися перегляд нормативів передбачених третім енергопакетом ЄС (згідно з яким навіть за успішного проходження перевірки, перша нитка «Північного потоку-2» зможе почати роботу наприкінці січня – на початку лютого 2022 року, а на повну потужність новий газогін РФ зможе запрацювати не раніше березня 2022 року). 

Повертаючись до звинувачень вбік України та її ролі транзитера російського газу слід зауважити, що номінальна потужність газотранспортної системи України складає 146 млрд. куб. м. газу на рік (в точках виходу) та 281 млрд. куб. м. (в точках входу), що гарантує можливості оперативного реагування на потребу додаткового постачання газу в інтересах споживача.  Номінальна потужність шести російських газопроводів (враховуючи «Північний потік-2») складає 201 млрд. куб. м. рік, але не передбачає технічної можливості екстреного збільшення транзиту на вимогу покупця.

Підміна понять відбувається на твердженні про більший обсяг транзиту, ніж передбачено договором, адже договір передбачає обсяги обов`язкової прокачки в той самий час як додаткові обсяги постачаються через територію України на замовлення кінцевого споживача газу. 

Крім цього, Україна неодноразово реагувала на звинувачення РФ у несанкціонованому відборі газу з ГТС, пропонуючи ідею створення спільного консорціуму із залученням європейських і американських компаній до керування українською газо-транспортною системою.

 

Реалізація цієї моделі дасть можливість контролювати вхідні обсяги російського газу на кордоні «Україна – РФ», а не так як зараз - на кордоні «Україна – ЄС». Такий консорціум посилив би і зацікавленість економіки Євросоюзу в повноцінному функціонування української газотранспортної системи. 

На думку експертів УЦАБ, в нинішній ситуації Україна повинна активізувати свої зусилля по захисту економічних інтересів, скооперувавшись з іншими країнами Європи та союзниками в першу чергу шляхом участі в процедурі сертифікації «Північного потоку 2».

Також українська влада повинна чітко розуміти, що ці маніпуляції Путіна на газовій темі матимуть продовження у вигляді дестабілізації економічної та політичної ситуації в нашій державі, поглиблення кризових явищ в енергетичному й фінансовому секторах, або навіть призвести до соціального вибуху. 

Очевидним є те, що «Північний потік-2» – це суто політичний і економічний інструмент тиску на Україну та ЄС в цілому. А дата його введення в експлуатацію стане «зірковим часом» Путіна для подальшої реалізації його імперських амбіцій.